Внимание

Московский взгляд на украинскую литературу. Интервью Натале Пасичник - "Экспедиция ХХI" №8 2010 на украинском

ДРУГ ЧИТАЧА

МОСКОВСЬКИЙ ПОГЛЯД НА УКРАЇНСЬКУ ЛІТЕРАТУРУ

Автор: Наталя ПАСIЧНИК

Олена Марінічева народилася в Запоріжжі у сім’ї етнічних росіян — інженера та вчительки. Закінчила українську школу, потім — Московський державний університет. Зараз Олена журналіст і член Міжнародної федерації перекладачів. Співпрацює з московськими виданнями ("Новый мир", "Дружба народов", "Новая газета", журнал "The New Times" та ін.), перекладає художню літературу з англійської та української мов. Мешкає у Москві.

 

 

Пані Олено, здається, що впродовж останніх років сучасна українська література почала викликати великий інтерес серед російських читачів…

— Так, до певної міри це справедливе зауваження. Суспільний вибух, який стався в Україні на зламі століть, вивільнив інтелектуальну, мовну енергію. Виникло гостре бажання і необхідність "промовити себе". Цей феномен пов’язаний не тільки з набуттям країною незалежності: не одна Україна стала самостійною на пострадянському просторі, проте саме її література виявилася найбільш оригінальною та цікавою. Сучасна українська література змогла сказати щось особливо важливе про пострадянську людину. Ось чому багато перекладених з української мови книг викликають чималий інтерес у Росії. З найбільш відомих у нас українських авторів назву Оксану Забужко, Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Марію Матіос. Дуже цікаві також Тарас Прохасько, Євгенія Кононенко, Таня Малярчук… Цей список можна продовжити.

Хто зазвичай ініціює переклад та публікацію книги — українська чи російська сторона?

— По-різному. Найчастіше це роблять перекладачі.

Чи виникають проблеми на мовному рівні? Адже багато лексичних пластів української мови тільки почали формуватися?

— Ви абсолютно праві. Багатьох слів, взятих із вільної розмовної мови та сленгу, нових місцевих діалектів та запозичень не знайти у жодному словнику. Існує й прямий словотвір, яким, власне, й цікаві твори Оксани Забужко. Можливо, під час перекладу мені допомагає те, що я частково знаходжуся в українському мовному середовищі (маю багато українських друзів, часто буваю в Україні), і, ризикну також додати, відчуття мови. Все-таки українську я поглинала з раннього дитинства: хоч батьки у мене і росіяни, але я мала українську няню. (Сміється.) Російська мова також поступово звільнюється від кайданів «офіціозу» та «блатняка», що у багатьох сенсах одне й те саме.

Хто з українських поки не перекладених авторів, на Вашу думку, є потенційно цікавим російській читацькій аудиторії?

— Наприклад, Павло Вольвач з його романом "Кляса". Я перекладала уривки з нього у себе в блозі. Зараз багато перекладаю Таню Малярчук для різних московських літературних журналів. Не сумніваюся, що книжка Тані, коли вдасться «розкрутити» якесь російське видавництво, стане дуже успішною і популярною. І все-таки перераховувати усіх немає сенсу — та я усіх і не знаю… Впевнена, що за останній час з’явилися нові цікаві автори, — сподіваюся познайомитися з ними на Форумі видавців у Львові.

І наостанок — побажання читачам від Олени Марінічевої.

— Я з великим інтересом читаю Інтернет-видання, приватні блоги з висловлюваннями про сучасну українську літературу та про її авторів. Мені страшенно подобається, що сучукрліт — це достатньо гостра і актуальна тема в Україні, що сучасні автори знаходяться під прицілом уваги багатьох людей — учасників та не-учасників літературної тусовки. Хотілося б, щоб українські читачі та блогери більше цінували… і  берегли своїх літераторів. Усюди натикаюся на напади: така-то письменниця проголосувала «не так» на минулих виборах і загалом «дуже високої про себе думки», або такий-то письменник «не те» сказав у своєму інтерв’ю і взагалі ганебно посипає голову попелом. Висловлювання, публічний жест — це немало для письменника. Проте найголовніше — це його книги… Скажу, можливо, дивну річ, але для мене людина, яка працює зі словом, безстрашно оголює себе у слові, — це небожитель: ранимий, такий, що потребує обережного до себе ставлення… Сучасна українська література — це той золотий запас, який країна отримала і який залишиться з нею назавжди — незалежно від імені президента, «неорадянизації» або «путінизації» країни. Його треба берегти і цінувати… Серед читачів, звісно, є і письменники з поетами. Бажаю їм незважаючи ні на що не втрачати присутності духу і волі до творчості. «Не полишайте старань, маестро!..»

Наталя ПАСIЧНИК

http://www.exp21.com.ua/ukr/visitors/98-9.htm

Joomla Templates and Joomla Extensions by ZooTemplate.Com